ЕТИЧНИЙ КОДЕКС ЛІКАРЯ
Галицька видавнича спілка 2008
Головний редактор серії – д. мед. наук, професор I. Д. Герич
Етичний кодекс лікаря: Довідник; Загальна редакція I. Д. Герич – Львів: Галицька видавнича спілка, 2008. – Випуск 8. – 22 с. (Сер. «Нова медична бібліотека»).
Редакційна рада А. С. Барвінська, I. Г. Березняков, В. В. Ващук, О. М. Дворчин, В. I. Зуб, Т. М. Кобрин, О. В. Костриной, О. О. Кущ, О. В. Лігоненко, В. А. Мельников, М. П. Павловський, Г. Д. Петренко, В. С. Савчин, В. В. Сікліцький I. В. Стояновський, П. I. Федунь, Я. П. Фелештинський, С. Д. Хіміч
ІSВN 978-966-1633-06-2
© ТзОВ «Галицька видавнича спілка», 2008
Шановні колеги
Маю високу честь від імені Головної управи Українського лікарського товариства у Львові презентувати медичній громаді „Етичний кодекс лікаря” – достатньо незвичне видання – книжку, яка концентрує істини, напрацьовані впродовж тисячолітньої історії становлення і розвитку медичної, громадянської і суспільної думки, книжку, яка в Україні запізнилася з виходом у світ щонайменше на 17 років, книжку, яка вимагає щоб її прочитав і осмислив кожен український лікар, зрештою книжку, яка є „живою” – приреченою на постійне доповнення, вдосконалення і розвиток у міру динамічних змін реалій сучасного життя.
Вихід у світ „Етичного кодексу лікаря” є наслідком особистої ініціативи і багатолітньої подвижницької праці доктора Богдана Надраги за участю низки членів Головної управи Українського лікарського товариства у Львові (3. Масний, I. Стояновський, А. Базилевич, 3. Іваськевич, А. Кравець, Б. Савчик) і кроком у відповідь на фактичну 17-ти літню бездіяльність державних інституцій в царині вербалізації та утвердження етичних засад діяльності української медицини на надмірну глобальну технократичність і прагматичність сучасного суспільства.
Водночас, ця книга є подарунком сучасникам, присвяченим 100-річчю Українського лікарського товариства у Львові – громадської високопатріотичної просвітницької організації лікарів, одним із напрямків послідовної діяльності якої було, є і, сподіваюсь, буде увердження, бережне плекання та розвиток високих етичних засад професійної діяльності лікаря-українця. Фактично, „Етичний кодекс лікаря” – це спроба викладу на папері назагал втраченого з плином часу і зміною епох високоморального підгрунтя професійної лікарської діяльності, це своєрідна делімітація сутнісної межі між „лікарем” і „тим, хто лікує”, це своєрідний компендіум для медиків, який дає змогу знайти відповіді на часто сокровенні питання „Хто я?”, „Ким я є?”, „Чи правильні мої вчинки?”, „Що в моїй душі, діях чи помислах поза медичними знаннями, вміннями і навичками?”.
Я твердо переконаний що ця невелика за форматом книжечка не залишить байдужим жодного українського лікаря – кожен знайде в ній те, що потребує- хтось -етичну шкалу для неупередженої оцінки власного професійного життя, хтось – вектори для самовдосконалення і розвитку в майбутньому, хтось – предмет для філософських роздумів чи нещадної критики. Але, що на мою думку найголовніше – „Етичний кодекс лікаря” дає кожному з нас шанс стати досконалішими, понадто -він дає нам шанс зробити українські медицину, суспільство і державу кращими, людянішими, цивілізованішими. Тож візьмімо „Етичний кодекс лікаря” на озброєння, покладімо його основні постулати в наші душі і оптимістично рушаймо вперед, попросивши божого благословення для наших зусиль, для нашої справи і для нашої України.
3 повагою і любов’ю, Ігор Герич, голова Українського лікарського товариства у Льеові, доктор медичних наук, професор
ПРИСЯГА ЛІКАРЯ
3 почуттям пошани і вдячності до своїх учителів приймаю звання лікаря і з повним усвідомленням тих обов’язків, які воно на мене покладає, присягаю:
сумлінно виконувати ці обов’язки; служити життю людини від моменту її зачаття і стояти на сторожі її здоров’я; усіма своїми знаннями протидіяти стражданням і запобігати хворобам, надавати допомогу хворим без огляду на їхню національність, расову приналежність, віросповідання, політичні по-гляди, майновий стан тощо; не зловживати їхньою довірою, а лікарську таємницю зберігати і після смерті хворого; берегти та нічим не заплямувати гідність лікаря, доброзичливо ставитись до колег-лікарів, не підриваючи їх авторитету, бути безстороннім, керуючись передовсім інтересами хворих; постійно поглиблювати свої медичні знання й подавати до відома лікарської громадськості все те, що вдасться мені винайти та вдосконалити.
Урочисто присягаю!
ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
Стаття 1
У медичних установах створюються етичні комісії (комітети), які впроваджують положення Етичного ко-дексу лікаря в практичну діяльність.
Стаття 2
Етичні засади лікаря випливають з прийнятої присяги, загальнолюдських засад християнської етики, принципів гуманізму і милосердя, документів Всесвітньої медичної асоціації з етики, конституційного законодавства України в частині права громадян на охорону здоров’я і медичну допомогу.
Стаття 3
Для виконання своїх обов’язків лікар повинен мати свободу професійних дій, узгоджених з його сумлінням і вимогами сучасної медицини і законодавством.
Стаття 4
Українське лікарське товариство здійснює нагляд за дотриманням вимог етики, лікарської деонтології та професійної честі і гідності усіма членами лікарського товариства а також слідкує, щоб правові приписи не порушували основ етичного кодексу лікаря.
СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА
РОЗДІЛ I
СТАВЛЕННЯ ЛІКАРЯ ДО ПАЦІЄНТА
Стаття 5
За лікарем зберігається свобода вибору в застосу-ванні обгрунтованих методів, які, на його думку, є най-більш виправданими.
Лікар повинен, однак, обмежитись такими діагно-стичними, лікувальними і профілактичними заходами, які дійсно необхідні хворому та відповідають сучасному рівню медичних знань.
Стаття 6
В окремих ситуаціях лікар може відмовитись від лікування хворого, крім випадків, коли надання невід-кладної лікарської допомоги не терпить зволікання. Не маючи змоги надати медичну допомогу хворому, лікар зобов’язаний вказати йому, а також його законним представникам, на іншу можливість її одержання.
Стаття 7
Лікар може здійснювати лікарські заходи виключно з медичних та (або) естетичних показів.
Стаття 8
Лікар зобов’язаний поважати право пацієнта на свідому участь у прийнятті основних рішень, що стосуються його здоров’я. Тим самим досягається “терапевтична співпраця”, коли пацієнт стає “терапевтичним союзником” у лікувальному процесі. Пацієнт має знати про ступінь потенційного ризику профілактичних і лікувальних заходів та очікуваного результату, а також про можливість вдатися до іншої практики лікування. Пояснення лікаря має здійснюватися зрозумілою хворому мовою, без застосування специфічної термінології.
Стаття 9
Лікар не може впливати на рішення пацієнта, не пов’язані з лікуванням.
Стаття 10
Профілактика, діагностування і лікування вимагають письмової згоди пацієнта. Якщо пацієнт нездатний до усвідомленого виявлення своєї волі, тоді це може зробити його законний представник чи опікун.
Профілактику, діагностування чи лікування можна розпочати без згоди хворого лише в особливих випадках, коли є загроза життю пацієнта або інших осіб.
У випадку відмови пацієнта від пропонованих захо-дів лікар повинен, у міру можливостей, оточувати його лікарською опікою.
Стаття 11
За бажанням пацієнта, лікар може не інформувати його про стан здоров’я чи перебіг лікування. Пацієнт може також назвати осіб, які контактуватимуть з лікарем від його імені. Надання інформації родині, коли це можливо, повинно бути погоджене з хворим.
Якщо хворий непритомний, то лікар може поінформувати іншу особу, будучи впевненим, що вона діє в інтересах хворого.
У випадку хвороби дитини лікар зобов’язаний вичерпно поінформувати її батьків або опікунів.
Стаття 12
Якщо прогноз для хворого несприятливий, його слід тактовно й обережно повідомити про це. Інформацію про діагноз і несприятливий прогноз лікар може подати лише тоді, коли він твердо переконаний, що це не завдасть глибоких страждань або інших шкідливих для здоров’я пацієнта наслідків; проте, якщо пацієнт наполягає на цьому, лікар повинен її подати.
Стаття 13
Лікар не має права перешкоджати хворому звернутись до іншого лікаря з проханням про визначення стану його здоровчя і оцінки лікувальних заходів. Якщо хворий цього бажає, лікар повинен сприяти в одержанні такої консультації.
Стаття 14
Коли ж стан хворого вимагає застосування особливих методів профілактики, терапії чи діагностування, які одночасно не можна застосувати усім пацієнтам, котрі їх потребують, лікар встановлює черговість їх здійснення для пацієнтів, керуючись медичними критеріями.
Стаття 15
Лікар повинен старанно проводити профілактику, діагностування і лікування в необхідних обсягах.
Стаття 16
Лікар повинен розпочати лікування після встановлення попереднього діагнозу. Винятком є тільки надзвичайні ситуації, за яких негайна лікарська допомога у формі поради може бути надана лише дистанційно.
Стаття 17
Проводячи профілактику, діагностування і лікування, лікар не повинен виходити за межі своїх професійних можливостей. Якщо необхідні заходи перевищують компетенцію лікаря, він повинен звернутися до компетентнішого колеги. Це не стосується надзвичайних ситуацій і невідкладних захворювань, при яких зволікання загрожує життю людини.
ЯКІСТЬ МЕДИЧНОЇ ОПІКИ
Стаття 18
Лікар повинен дбати про такі умови виконання своїх обов’язків, які забезпечують відповідну якість опіки над хворим.
Стаття 19
Лікар зобов’язаний доброзичливо та з пошаною ставитись до пацієнта, шанувати його особисту гідність.
Стаття 20
При лікуванні осіб, які страждають на психічні захворювання, лікар повинен керуватися також і законом України “Про психіатричну допомогу”.
ЛІКАРСЬКА ТАЄМНИЦЯ
Стаття 21
Лікар зобов’язаний зберігати лікарську таємницю, яку становлять дані про пацієнта та його оточення, отримані лікарем під час виконання своїх обов’язків. Смерть хворого не звільняє лікаря від дотримання таємниці.
Стаття 22
Інформування іншого лікаря про стан здоров’я пацієнта, якщо це необхідно для дальшого лікування чи формулювання висновку про стан його здоров’я, не є порушенням лікарської таємниці.
Стаття 23
Лікар звільняється від обов’язку дотримання лікарської таємниці, якщо: цього вимагає закон; збереження таємниці загрожує життю і здоров’ю пацієнта або інших осіб; є згода на це пацієнта.
Стаття 24
Передавання результатів проведеного лікарського обстеження на вимогу компетентного органу та за умови попереднього інформування про це пацієнта не є розголошенням лікарської таємниці.
Стаття 25
Лікар повинен виявляти факти загрози для здоров’я або життя людини, що виникають внаслідок порушень ії громадянських прав.
Стаття 26
Лікар повинен відслідковувати, щоб його асистенти і помічники дотримувалися принципів збереження професійної таємниці. Лікар може довірити їм тільки ту частину інформації, яка потрібна для виконання їх обов’язків. Лікар стежить за дотриманням правильного ведення медичної документації, запобігає розголошенню її даних. Медична документація повинна містити лише інформацію, передбачену вимогами чинного законодавства в сфері охорони здоров’я.
ДОПОМОГА ХВОРИМ У ТЕРМІНАЛЬНИХ СТАНАХ
Стаття 27
Лікар докладає усіх зусиль для забезпечення хворому гуманної опіки та належних умов. Лікар полегшує страждання хворих до останньої хвилини, по можливості, підтримуючи згасаюче життя.
Стаття 28
За жодних умов лікар не може вдатись до евтаназії.
Стаття 29
Лікар бореться за життя хворого, який перебуває у термінальному стані, до останньої можливості.
ТРАНСПЛАНТАЦІЯ
Стаття 30
Трансплантація – застосування методу пересадки від донора до реціпієнта органів та інших аналогічних матеріалів здійснюється у визначеному законодавством порядку при наявності їхньої згоди або згоди їхніх законних представників за умови, якщо використання інших засобів і методів для підтримання життя, відновлення або поліпшення здоров’я не має бажаних результатів, а завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, що загрожувала пацієнту. (Ст. 47 основи законодавства України про охорону здоров’я від 19.11.92)
Стаття 31
Після констатації смерті мозку пацієнта комісія лікарів може може дати дозвіл на здійснення забору клітин, органів і тканин від трупа для їх пересадки за умови, якщо померлий не виразив при житті протесту проти цього та є згода його законних представників.
Стаття 32
Після констатації смерті мозку лікар підтримує функціонування тих органів і тканин, які будуть використані для трансплантації.
Стаття 33
Лікар не може одержувати плати за клітини, тканини і органи, які будуть використані для трансплантації.
Стаття 34
Органи і тканини живого донора можуть бути взяті для трансплантації лише у повнолітньої особи за її добровільною письмовою згодою. Кістковий мозок від дитини дозволяється брати лише за згодою батьків або інших її законних представників. Якщо донор – неповнолітня особа, здатна виразити свідому згоду – слід її отримати.
Стаття 35
Лікар повинен заздалегідь поінформувати донора та його законних представників про всі можливі наслідки, пов’язані з цією операцією.
ГЕНОМ ЛЮДИНИ
Стаття 36
Лікарю заборонена дискримінація осіб з огляду на генетичну спадковість.
Стаття 37
Лікар, який бере участь в дослідженнях, метою яких є ідентифікація носійства гену захворювання або генетичної схильності до захворювання, може проводити їх тільки за необхідності використання результатів у ліку-ванні або наукових досліджень, зумовлених необхідні-стю лікування, лише за згодою пацієнта і після забезпе-чення йому генетичної консультації.
Стаття 38
Лікар не може брати участь в діях, метою яких є генетичні зміни спадковості людини.
Стаття 39
Лікар може проводити дії, які впливають на людсь-кий геном з профілактичною та терапевтичною метою, лише відповідно до Статті 45 даного Кодексу.
ПРОКРЕАЦІЯ
Стаття 40
3 почуттям особливої відповідальності лікар повинен ставитись до процесу передачі людського життя. Він повинен надавати вичерпну інформацію щодо процесів запліднення та регулювання зачать, сприяти продовженню, а не медично необгрунтованому припиненню життя плоду абортом, що рівнозначно вбивству.
Стаття 41
При проведенні лікарських втручань у вагітної жінки лікар одночасно відповідає за здоров’я і життя її дитини.
Стаття 42
Лікар може провести пренатальну діагностику лише у випадку, якщо, за його переконанням, застосовані методи не зашкодять плодові та (або) матері.
ПОСВІДЧЕННЯ ТА ЛІКАРСЬКІ ВИСНОВКИ
Стаття 43
Довідки і лікарські висновки видаються лише на підставі дійсного обстеження або відповідної документації.
Стаття 44
Дії лікаря при застосуванні новітніх медичних тех-нологій визначаються етикоправовими і законодавчо-нормативними актами України, рекомендаціями та вимогами Всесвітньої організації охорони здоров’я, етичного комітету ЮНЕСКО та Комісії з питань етики при Кабінеті Міністрів України.
РОЗДІЛ II
НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ І МЕДИЧНІ ЕКСПЕРИМЕНТИ
Стаття 45
Лікарі проводять біомедичні експерименти за добровільною участю і згодою людей лише тоді, коли ці експерименти служать покращанню здоров’я пацієнтів, які беруть у них участь, або коли їх результати суттєво поглиблюють лікарські знання і навики. Лікар, який проводить клінічний експеримент, повинен бути переконаним, що очікувана користь від експерименту для пацієнта вартує ризику.
Стаття 46
Особа, на якій проводять біомедичний експеримент, повинна бути заздалегідь вичерпно поінформованою про всі його аспекти, що можуть її стосуватись; вона має також право в будь-який час відмовитись від подальшої участі в ньому.
Стаття 47
За пацієнтів, які не здатні прийняти свідоме рішен-ня і висловити свою волю, письмову згоду на участь у біомедичному експерименті дають їх законні представники.
Згоду на участь у біомедичному експерименті не-повнолітніх осіб дають не лише їх законні представники, але й сама неповнолітня особа, якщо вона може виразити свідомо своє рішення в цій справі.
Стаття 48
Біомедичні експерименти дослідницького характеру проводяться з урахуванням загальноприинятих засад наукових досліджень. Експериментам має передувати вивчення результатів дослідів у даній галузі лабораторно (іn vitro) або на тваринах (іn vivo).
Піддослідні тварини вимагають гуманного до них ставлення.
Стаття 49
Проект кожного експерименту на людині чітко викладають у письмовій формі та подають для узгодження незалежній комісії з питань етики.
Стаття 50
Лікар повинен знайомити лікарське середовище зі своїми професійними здобутками, які він одержав внаслідок медичних досліджень, експериментів і практики.
Стаття 51
Публікувати результати медичних досліджень та експериментів можуть лише ті особи, які мають безпосереднє відношення до їх проведення.
Стаття 52
Для участі в наукових чи дидактичних демонстраціях потрібна згода пацієнта або його законного представника.
При проведенні демонстації слід зберігати анонімність особи пацієнта.
РОЗДIЛ III
ВЗАЄМИНИ МІЖ ЛІКАРЯМИ
Стаття 53
Лікарі зобов’язані шанобливо ставитись один до одного. В присутності хворого, його оточення, асистентського персоналу лікар не повинен давати негативних оцінок професійній діяльності іншого лікаря або в будь-якій формі дискредитувати його.
Про всі помилкові дії свого колеги лікар, перш за все, повідомляє його. Інформування органів лікарського самоврядування, етичних комітетів (комісій) про недотримання етичних норм і професійну некомпетентність іншого лікаря не порушує засад професійної солідарності.
Стаття 54
Досвідчені лікарі повинні давати поради й допомагати менш досвідченим колегам.
Лікарі, які займають керівні посади, зобов’язані дбати про підвищення професійної кваліфікації підлеглих їм колег.
Стаття 55
У разі виникнення сумнівів щодо діагнозу чи лікування лікар, у міру можливості, забезпечує хворого консультацією іншого лікаря. Думка консультанта здебільшого має характер поради, оскільки за проведені заходи повністю відповідає лікар, який лікує хворого.
Стаття 56
Лікар, що контролює роботу колеги, повинен, якщо це можливо, заздалегідь повідомити його про заплановану перевірку, щоб він міг бути на ній присутнім і безпосередньо довідатись про її результати.
РОЗДІЛ ІV
ПРИНЦИПИ ЛІКАРСЬКОЇ ПРАКТИКИ
Стаття 57
Лікар зобов’язаний постійно поглиблювати і вдосконалювати свої знання та передавати їх своїм колегам.
Лікарі повинні брати активну участь у діяльності лікарських товариств.
Стаття 58
Лікар не може застосовувати методи, які науково визнані шкідливими або неефективними. Він не повинен також співпрацювати з особами, які займаються лікуванням, не маючи для цього відповідної кваліфікації.
Стаття 59
До медичного персоналу лікар повинен ставитися з належною повагою і шаною. Але йому слід пам’ятати, що лише він має право приймати рішення стосовно лікування.
Стаття 60
Лікарі солідарні у підтримці дій свого органу самоврядування, завдання якого полягає в забезпеченні лікарям належного становища в суспільстві.
Стаття 61
Якщо заплямовано добре ім’я лікаря, а відповідний експерт чи лікарський суд не підтверджують закидів, потерпілий має право звернутися до органу лікарського самоврядування для виправлення завданої йому шкоди.
Стаття 62
Незалежно від того, де працює лікар: у державній, громадській чи приватній установі, органі самоврядування, він повинен сумлінно виконувати обов’язки щодо цих установ. Водночас, лікар не повинен виконувати наказів працедавців, якщо вони суперечать засадам лікарської етики і деонтології або несуть шкоду здоров’ю людини.
Стаття 63
Лікар практикує лише під своїм прізвищем.
Стаття 64
Репутацію фахівця лікар здобуває за результатами лише власної праці. Будь-яка самореклама не бажана. Лікар не повинен давати згоди на використання свого прізвища з комерційною метою.
Стаття 65
У медичних установах не можна проводити святкувань з вживанням алкоголю.
Стаття 66
Лікар не має права нав’язувати хворим своїх послуг або переманювати пацієнтів від інших лікарів.
Стаття 67
Перед початком лікування лікар приватної практики має право обумовити розмір свого гонорару, крім надання допомоги у невідкладних випадках. У разі від-сутності відповідних розцінок лікар бере до уваги вартість наданої послуги, власні витрати, свою кваліфікацію і, по можливості, майновий стан пацієнта.
Стаття 68
Доброю традицією є безкоштовне і безкорисне лікування інших медичних працівників, їхніх найближчих родичів, а також вдів, вдівців і сиріт медичних працівників.
Стаття 69
Якщо лікар працює в лікувальній установі, яка надає пацієнтам допомогу безплатно, він не має права вимагати від них винагороди у будь-якій формі.
РОЗДІЛ V
ЛІКАР I СУСПІЛЬСТВО
Стаття 70
Гуманітарний характер завдань, покладених на лікаря, дає йому підставу вимагати законної охорони його особистої гідності, тілесної недоторканості, а також допомогти у виконанні своїх професійних обов’язків як у мирний час, так і під час війни.
Стаття 71
Обов’язок лікаря – звернути увагу суспільства, органів влади та кожного пацієнта на значення збереження здоров’я, а також на екологічну загрозу. Своєю поведінкою лікар не може пропагувати звичок, шкідливих для здоров’я людини (вживати алкоголь, палити).
Стаття 72
Масові епідеміологічні обстеження повинні проводитися з метою покращання здоров’я суспільства; вони не можуть загрожувати здоров’ю осіб, які беруть у них участь.
Стаття 73
Лікар, який бере участь в організованій формі протесту, не звільняється від обов’язку надавати медичну допомогу.
Стаття 74
Лікар за жодних обставин не має права брати участі в акціях позбавлення життя людини, асистувати при тортурах чи інших діях, що принижують людську гідність. 3 огляду на це він не може використовувати свої знання та вміння для сприяння у будь-якому жорстокому поводженні з іншою особою.
Стаття 75
Лікар може застосувати допінгові засоби і методи тільки з лікувальною метою.
РОЗДIЛ VI
ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ЛІКАРЯ 3 МЕДИЧНИМ ПРОМИСЛОМ
Стаття 76
Співпраця лікаря з медичним промислом не повин-на впливати на необ’єктивність його фахових висновків щодо застосування медикаментів, технічних засобів, предметів догляду і т. п.
Стаття 77
Лікар не може отримувати матеріальну винагороду за скерування пацієнтів на обстеження та лікування медичним обладнанням і медикаментами, які продукує спонсор.
Стаття 78
Спонсорування медичних досліджень, реклама продуцентами ліків чи медичних виробів можуть здійснюватися виключно на засадах етичних принципів, прийнятих лікарською спільнотою.
РОЗДІЛ VІІ
ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 79
У випадках, не передбачених Етичним кодексом лікаря, слід керуватись засадами, які сформульовані в постановах органів лікарського самоврядування, вироках лікарських судів, а також тими добрими традиціями, що склалися у лікарському середовищі.
Стаття 80
Лікарі-викладачі повинні виховувати студентів згідно з Етичним кодексом лікаря.
Стаття 81
Лікарі-педагоги своєю поведінкою повинні бути гідним прикладом для студентів і лікарів-курсантів.
МОЗ України
Львівська обласна державна адміністрація
ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
НАКАЗ
13 грудня 2007 р. №861
“Про впровадження Етичного кодексу лікаря”
У зв’язку з випадками порушення етичних норм медични-ми працівниками, тиском ринкових відносин у медичній галу-зі, з метою контролю та збереження прав хворих і лікарів у процесі лікування, клінічних досліджень, навчання студентів і лікарів. розв’язання етичних конфліктів, сприяння розвитку засад лікарської етики і медичної деонтології лікарями Львів-щини, відповідно до статті 78 п. 1 Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”
наказую:
1. До впровадження “Етичного кодексу України” на державному рівні вважати документом, який регулює засади лікарської етики і медичної деонтології у Львівській області, “Етичний кодекс лікаря” прийнятий конференцією Українського Лікарського Товариства у Львові в 1997 році.
2. Начальникам управлінь охорони здоров’я міст Львова, Дрогобича і Стрия, головним лікарям закладів охорони здоров’я міст і районів області:
2.1. Ознайомити лікарів установ у Львівській області з “Етичним кодексом лікаря”;
2.2. Створити комісії з питань етики у підпорядкованих лікувальних закладах.
3. Головному лікарю Львівського обласного центру “Здоров’я” забезпечити отримання наказу з додатком (етичний кодекс лікаря) всі лікувально-профілактичні установи області.
4. Ввести в дію “Етичний кодекс лікаря” з 01.01.2008 року.
5. Контроль за виконанням цього наказу покласти на начальника відділу організаційного, кадрового та юридичного забезпечення В. Вереса.
З. Іваськевич А. Базилевич О. Біляк
Начальник головного управління
I. Герич
ЕТИЧНИЙ КОДЕКС ЛІКАРЯ
Головний редактор серії – д. мед. наук, професор I. Д. Герич
ІSВN 978-966-1633-06-2
ТзОВ “Галицька видавнича спілка”
79005 Львів, вул. Туган-Барановського, 24,
Тел./факс: (032) 276-37-99,276-37-62.
Е-mаіl: gvs@mail.lviv.ua
Підписано до друку 26.12. 08.
Формат 84×90 1/32. Папір офсетний. Гарнітура Journal.
Офсетний друк. Умовн. друк, арк. 1,4. Умовн. фарбовідб. 1,5.
Наклад 1000.
