1 липня 2015 року у Комітеті Верховної Ради України з питань охорони здоров’я відбулися слухання на тему: «Запровадження лікарського самоврядування в Україні».
Метою заходу за участі міжнародних експертів було обговорення питання запровадження в Україні державно-суспільної моделі регулювання медичної діяльності, що спирається на інститут професійного самоврядування лікарів, та аналіз відповідного міжнародного досвіду в цій сфері.
Участь у слуханнях взяли народні депутати України, заступник міністра охорони здоров’я України, представники Всеукраїнського Лікарського Товариства, Національної академії медичних наук України, національних медичних асоціацій, медичної профспілки, громадських організацій та ЗМІ. Серед іноземних гостей – Генеральний Секретар Світового Лікарського Товариства Отмар Клойбер, Президент Головної ради Лікарського Товариства Польщі Мацей Гаманкієвич, Президент Південно-Східного Європейського Лікарського Форуму Андрей Кехайов.
Головним завданням професійного самоврядування лікарів є формування такої моделі правовідносин, за якої кожен лікар несе персональну відповідальність за належне виконання своїх обов’язків перед професійним самоврядуванням лікарів, яке, у свою чергу, є відповідальним за діяльність кожного лікаря перед пацієнтами та державою.
Нині національні саморегульовані організації лікарів функціонують у переважній більшості країн світу та об’єднуються у складі Всесвітньої Медичної Асоціації (ВМА), що веде свою історію з 1947 року. Вищим представницьким органом ВМА є Всесвітня Медична Асамблея.
У жовтні 1987 р. 39-ю Всесвітньою Медичною Асамблеєю була прийнята Мадридська декларація про професійну автономію та самоуправління лікарів, яка проголосила необхідність самоуправління лікарської професії у будь-якій державі, незалежно від наявної у ній системи охорони здоров’я, та визначила основні принципи професійної автономії лікарів і самоуправління лікарської професії. Фактично в усіх європейських країнах, передусім у країнах – членах ЄС, та багатьох інших країнах було ухвалено спеціальні закони, якими лікарському самоврядуванню передано низку важливих регуляторних функцій у сфері охорони здоров’я.
Крім того, досвід країн – членів ЄС та інших країн розвиненої демократії свідчить про доцільність застосування професійного самоврядування для регулювання не лише лікарської професії, а й інших професій, що належать до числа так званих професій, що вимагають публічної довіри (адвокати, нотаріуси, журналісти тощо). Можливість саморегулювання таких професій передбачено конституціями та законами багатьох країн.
В Україні медики досі не долучені до процесу прийняття рішень, пов’язаних з регулюванням медичної діяльності, та фактично не є активними суб’єктами політики у сфері охорони здоров’я.
Президент ВУЛТ Олег Мусій зазначив, що компетенція самоврядної організації мала б поширюватися на:
– ведення повного реєстру лікарів країни;
– організація підвищення кваліфікації медичного персоналу (ведення процесу всього післядипломного удосконалення);
– ліцензування лікарської діяльності, атестація і сертифікація медичних фахівців;
– своєчасне забезпечення лікарів необхідною медичною інформацією;
– захист прав та інтересів лікарів;
– участь у розробці медичних стандартів;
– обрання головних фахівців з медичних спеціальностей;
– здійснення контролю за використанням лікарських засобів і медичною рекламою;
– участь у акредитації медичних практик;
– страхування професійної відповідальності лікарів;
– додаткове пенсійне забезпечення;
– прийняття “Етичного кодексу українського лікаря”;
– утвердження “Правил належної медичної практики”.
Учасники слухань у Комітеті зазначили, що запровадження в Україні лікарського самоврядування відповідає вимогам Асоціації Україна – ЄС і є зобов’язанням, яке взяли на себе учасники коаліції. Це відповідає засадничим основам децентралізації і разом із розвитком територіального самоврядування сприятиме розбудові ефективної, заснованої на принципах і цінностях розвиненого громадянського суспільства, системи взаємовідносин медиків з владою та суспільством.
Під час слухань було проілюстровано основні принципи діяльності професійного самоврядування лікарів у світі, а також у Польщі, Болгарії та інших країнах, де лікарське самоврядування на практиці вирішує такі важливі задачі, як: дотримання вимог єдиного етичного кодексу лікаря та контроль належного виконання лікарями їх професійних обов’язків; надання та позбавлення права на здійснення медичної діяльності; участь в організації підготовки та підвищенні кваліфікації лікарів; здійснення контролю за обґрунтованим і раціональним використанням лікарських засобів та медичних втручань; організація різних видів взаємодопомоги та взаємної підтримки всередині професійного лікарського середовища тощо.
Учасники слухань у Комітеті погодилися із тим, що якнайшвидше впровадження в Україні професійного лікарського самоврядування сприятиме підвищенню ефективності управління вітчизняною медичною галуззю в цілому, поліпшенню захисту прав та законних інтересів як лікарів, так і споживачів медичних послуг, тобто пацієнтів. На їх думку, для запровадження повноцінного професійного саморегулювання у сфері медичної діяльності доцільним є розробка та прийняття відповідного спеціального закону України.
На думку Олега Мусія, наслідком прийняття закону стане децентралізація функцій існуючої адміністративно-командної моделі управління охороною здоров’я України і перехід до суспільно-адміністративної моделі управління. Буде досягнуто здійснення контролю з боку самоврядної лікарської організації за рішеннями, що приймаються органами управління охороною здоров’я та реальна участь у їх прийнятті; значне зростання та реальне здійснення правового, соціального, фінансового і морального захисту лікаря та лікарської професії; посилення захищеності прав пацієнтів.
Учасники слухань запропонували Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я створити робочу групу у складі народних депутатів України, науковців та представників медичної громадськості України для розробки проектів відповідних законодавчих ініціатив, спрямованих на запровадження в Україні національної моделі професійного лікарського самоврядування з урахуванням кращого зарубіжного досвіду, особливостей національного законодавства та існуючої моделі державного управління галуззю охорони здоров’я в Україні.
