Роман Ілліч Николин
(28.03.1916 – 01.06.1997)
Свічки пам’яті в Галичині освітлюють і величезні міські некрополі, і скромні сільські цвинтарі, в їхньому полум’ї оживають постаті людей непересічних, без яких була б неповною історія нашого життя. Це наші Вчителі.
Такою постаттю для лікарів-психіатрів декількох поколінь залишається доцент Роман Николин. У середовищі його учнів і колег мало не щодня цитують його вислови, повертаюся до його ідей, згадують його лекції. Лікар, вчений, педагог залишається поряд з тими, хто вмів його слухати. Залишається у вдячній пам’яті пацієнтів, яких він умів слухати…
Роман Николин народився 28 березня 1916 року в селі Задеревачі Стрийського району на Львівщині в родині народних вчителів. Інтелігенти-просвітяни створили те середовище, де повага до науки, гідність українця та справжній патріотизм були природними, як повітря рідного краю. Не випадково хресною матір’ю Романа була письменниця Наталя Кобринська, а хресним батьком – болехівський суддя Михайло Масляк. Вже в ранній юності довелося пізнати Романові біль втрати матері. Нелегко доводилося сім’ї, проте бажання здобувати знання, наполегливість допомагають здібному юнакові успішно закінчити не лише ґімназію, але і вищі правничі студії, здобути звання магістра права. Та в Україні немає гідної роботи для талановитих освічених українців – ні за польського, ні за більшовицького панування. Думаючі українці були небезпечними для влади, тирани завжди боялись мудрих людей.
З гідною подиву мужністю Роман Николин не нарікає на долю, а в 1949 році закінчує медичний інститут, здобуваючи другу освіту. Мабуть, обраний фах психіатра якнайповніше поєднав в одній особі медика і юриста.
А далі – непрості будні лікаря, викладача, науковця. Захист кандидатської дисертації, написання докторської, якій не судився захист лише тому, що автор не зраджує своїх національних та гуманістичних засад. Тернистий, безкомпромісний шлях українського інтелігента та «нашій… не своїй землі». Така доля.
Постать непересічна, що залишилася у пам’яті не галасливою метушнею, а глибинним осмисленням життєвих цінностей і скрупульозним дослідженням в науці, служінням пацієнтам, тонким вишуканим почуттям гумору.
Останні роки життя Роман Ілліч віддав історії Галицької медицини, самовіддано і безкорисливо працюючи директором музею ім. Мар’яна Панчишина. Скільки забутих імен лікарів Галичини повернуто з небуття зусиллями доктора Николина.
У перший день літа 1997 року Роман Ілліч відійшов у вічність. Залишився навічно в пам’яті родини і колег, своє захоплення психіатрією передав доньці та онуку, що гідно продовжують його справу. Музей Галицької медицини залишив усім наступним поколінням лікарів.
Залишався метром психіатрії, знавцем людських душ, їхніх світлих і темних закутків, скарбником їхніх таємниць, довірених лише йому…
Залишився Незабутнім…
