Тематика онкохвороби неприємна і складна, але це те, про що не варто мовчати. До Всесвітнього дня боротьби проти раку, який традиційно відзначають у світі 4 лютого, видання “Гал-інфо” поспілкувалося із заступником генерального директора з хірургічної роботи Львівського онкологічного регіонального лікувально-діагностичного центру Олегом Дудою.
Скільки років Ви працюєте лікарем і чому обрали для себе онкохірургію?
— Лікарем-онкологом я працюю вже 17 років. Від самого початку я хотів працювати у напрямку хірургії голови та шиї. У 2003 році у Львові запрацював новозбудований онкоцентр, де відкрили відділення пухлин голови та шиї. Свою хірургічну кар’єру я розпочав там.
Наше відділення опрацьовує чимало хірургічних патологій, а їх є більше, ніж 13 – це онкозахворювання ротової порожнини, язика, гортані, щитоподібної залози, нижньої та верхньої щелепи, шкірних покривів. Спершу було непросто, адже сама патологія дуже складна, а тому й непрості операції. Однак, у нас хороша команда молодих людей-однодумців, які прагнуть допомагати людям і вміють це робити. Можливо, саме тому, в плані онкохірургічної допомоги хворим, наше відділення пухлин голови та шиї є одним із провідних в Україні. Протягом року ми проводимо близько 800 операцій різного типу складності. Окрім того ми робимо складні операції при онкопатології, із видаленням органів, лімфатичних вузлів. Після цього утворюються великі дефекти. Тому також використовуємо методики реконструктивних операцій для того, щоб усувати ці дефекти. Це складні операції, які можуть тривати понад 10 годин. Н
А яка операція тривала у Вас найдовше?
— Коли я був студентом, на четвертому курсі ми робили операцію аортобіфеморальне шунтування з пластикою стегнової артерії нижньої кінцівки. Ця операція тривала 10 годин. Тоді я думав, що це неймовірно довго. Однак, тепер – це вже для мене не дивина. Доводилося оперувати навіть і по 12 годин. Пацієнтом був молодий чоловік, який прийшов до нас із рецидивом. Він мав складну пухлину ротової порожнини з метастатичним ураженням. Операція була єдиним виходом для нього. Зараз ми маємо дуже позитивний результат. Минуло два роки і він живий. Найголовніше, що зараз у нього немає ознак онкології. Для нас цей випадок дав поштовх проводити такого типу операції.
Про таку реконструктивну хірургію ми задумувалися давно, але не володіли методиками, не мали певного типу апаратури, зокрема мікроскопу. Співпраця із Світовим банком у рамках онкопревенції дала можливість оснастити онкоцентр потрібним обладнанням, зокрема й операційним мікроскопом. Тоді ж придбали багато обладнання, яке потрібне для діагностики захворювань. Окрім ресурсного забезпечення наші лікарі отримали можливість поїхати за кордон, аби навчитися працювати із цією апаратурою. Тоді навчання пройшло близько 400 фахівців. Ми відвідали приблизно 50 клінік світу. Під час стажування у клініці Хайдельберг я й побачив ці реконструктивні операції. Мені потрібен був лише крок, аби почати це робити. На сьогодні ми вже зробили 13 операцій. Зараз їх проводять лише у нас і в Інституту раку в Києві. Ми зрозуміли, що складні оперативні втручання треба робити мультидисциплінарними командами. У нас є досвід трьох пацієнтів, де ми оперували спільно із судинними хірургами та кардіохірургами.
Якою була Ваша найскладніша операція?
— В історії кожного хірурга є складні оперативні втручання. У мене їх було багато. Якщо хочеш бути хірургом, то маєш завжди бути готовим до складних випадків. В онкохірургії ти завжди працюєш на межі. Навіть маючи потужну діагностичну апаратуру однаково не завжди знаєш, як вростає пухлина. В процесі операції ти вже бачиш все на власні очі і можеш або виконати цю операцію радикально, або ж пухлина може завадити це зробити, коли проростає в інші органи. Ця відповідальність змушує тебе дуже ретельно обстежити хворого. Однак, перед тобою завжди стоїть дилема – ризикувати чи ні. Ризик завжди має бути виправданим. Операцію можна робити п’ять годин, а можна цілу годину на сантиметр відходити від сонної артерії. Один хибний крок може призвести до кровотечі і втратити пацієнта. Складних випадків було дуже багато. Торік ми оперували жінку, яка мала 20-кілограмову пухлину. І в цьому випадку добре спрацював командний підхід. Ми довго готували пацієнтку до операції, підібрали потрібний момент, щоб не отримати ускладнень. Тішуся, що нашій команді все вдалося.
— Завжди хочеться зробити все, аби вберегти кожне життя. Найлегше сказати, що прооперувати неможливо, але в онкології здаватися ніколи не можна! Якою б довгою і важкою не була операція, коли тобі вдалося забрати пухлину з усіма метастазами, коли ти відчув, що не залишив нічого, ти виходиш з операційної усміхненим. Дійсно, бувають такі ситуації, коли це зробити не можливо. Для хірурга це дуже складно усвідомити, що пухлина тебе перемогла.
Робота в операційній – це дуже виснажлива праця. Як вдається долати стрес?
— Хірургія – це моє життя. Ми постійно вчимося і розуміємо шалену відповідальність в операційній. Знаєте, підрахували, що хірург та шахтар втрачають однакову кількість кілокалорій, бо в обидвох випадках є шалений стрес, особливо, коли ти відповідальний хірург, а не асистент.
Моя відрада – це моя сім’я. Коли ти приходиш додому і бачиш дітей та дружину, то це приносить спокій та умиротворення. Діти завжди відволікають від рутини.
Знаємо, що Ви стажувалися у багатьох провідних клініках світу. Чи не виникало бажання залишитися працювати за кордоном?
— Легко прийти у середовище, де вже створені усі умови для праці. Однак, розвинуту державу творили люди, які там живуть. Я мав можливість бути в багатьох країнах світу. Приїхати і працювати в тих умовах легко і приємно, адже це приносить добробут, але так можуть зробити всі. Хто ж тоді буде працювати в Україні? Якщо ти хірург, і живеш своєю справою, то яка різниця, де оперувати? Тим, хто виріс і розпочинав свій професійний шлях в Україні треба зробити все для того, аби тут було краще, і ми здатні це зробити! Для цього насправді не потрібно багато. Треба вкладати свій розум, талант і бажання змін. Треба бути патріотами, не прагнути виїхати туди, де ти будеш мати більше благо, а робити так, щоб було добре там, де ти народився і виріс. Ми маємо зробити так, аби люди їхали до нас працювати і лікуватися. І ми можемо це зробити! Треба бути патріотами своєї країни, свого міста, своєї лікарні і тоді все буде добре.
Чи рахували Ви колись скільки часу провели за операційним столом?
— Не думаю, що є хірурги, які це рахують. Я знаю, що це дуже багато, але ніколи не вів статистику. Я просто живу в лікарні і в операційній. Люди питають, коли у нас обідня перерва, а у нас її просто немає. Вранці зайшов в операційну і можеш вийти з неї опівночі. Хірургія – це зовсім інший ритм життя. Просто живеш, біжиш, працюєш і постійно вчишся.
Ви також є головою Українського лікарського товариства у Львові, яке минулого року активно долучалося до проведення різноманітних акцій для популяризації скринінгу. Чому це важливо?
— Онкопревенція – це частина громадського здоров’я. У статуті Українського лікарського товариства, який був прописаний ще у 1910 році, одним із пунктів є піклування про здоров’я українського народу. УЛТ у Львові активно включилося у боротьбу за здоров’я українців, у тому числі й до популяризації онкопревенції. Думаю, що було б правильно, якби інші громадські організації доєдналися до цієї справи.
Лікарське товариство торік долучилося до акцій профілактики раку грудної залози. І хочу сказати, що ми вже маємо певний позитивний показник виявлення хвороби на ранніх стадіях. Акції відбулися в районних центрах і у Львові. Після цього багато жінок пройшли мамографію, тобто наша робота не була марною – ми достукалися до людей. Інерцію ми спостерігаємо й досі.
Хочу наголосити, що Львівщина має унікальні можливості скринінгу раку грудної залози і раку шийки матки. У нас в області є сім сучасних скринінгових центрів та чудові спеціалісти, які вміють провести діагностику правильно. Я і зараз закликаю жінок подбати про себе, прийти і переконатися у власному здоров’ї!
Було багато й інших акцій, які були присвячені профілактиці цукрового діабету, профілактиці інсультів. Ми проводили це спільно з Академією наук. Здоров’я – це найважливіше для людини. Якщо ми хворобу виявимо швидше, то це значно легше лікування для пацієнта. Також це ще й менше навантаження для держави. Тобто, це спільний результат для всіх.
Що б Ви порадили людям, які бояться йти до лікаря?
— Пам’ятайте, що ваш ворог не лікар, а хвороба. Найперше – не варто панікувати. Ми в Україні хворіємо не більше, ніж люди, які живуть у Європейському союзі. Переконайтесь, що ви здорові. Якщо є якісь хвилювання, то зверніться до лікаря, пройдіть обстеження і заспокойтесь. Так це працює закордоном. Думка про те, що я не буду звертатись до лікаря, аби не знати – це велика помилка. Чим швидше ви звернетесь і виявите, тим краще. Заховатися від хвороби неможливо. Краще швидше звернутися і мати добрий результат.
Чи існує якась профілактика раку?
— Рак не любить оптимістів. Здоровий спосіб життя, позитивні думки та добрий настрій – найкраща профілактика онкології. Немає однієї причини розвитку онкологічних захворювань. Якби вона була, то ми б вже давно знайшли можливість впливати на неї. Причини складні і багатокомпонентні для різних видів онкології.
Досить високе місце в рейтингу захворювань посідає рак легень. Тут ми розуміємо, що великий вплив на цей показник має куріння. Тому профілактика куріння, здоровий спосіб життя та помірне фізичне навантаження призведе до зменшення рівня захворюваності. Високий показник раку грудної залози – це результат усучаснення жінки. Вона довго вчиться, пізніше виходить заміж, народжує мало дітей.
А як щодо засмаги? Чи може перебування на сонці або в солярії спричинити рак?
— Онкологічні захворювання шкіри часто трапляються. Ми, онкологи, не вважаємо, що засмага – це щось погане. Вплив сонячного проміння дійсно виробляє вітамін D. Треба розуміти межу між засмагою та сонячним опіком шкіри. Людина може засмагнути в капелюсі під парасолькою, або ж піти на день і згоріти. У такому випадку це буде шоком для шкіри. Сонячний опік може призвести до того, що різні доброякісні утворення перетворяться на злоякісні. Хочу нагадати, що вперше на проблему меланоми звернули увагу, коли північні народи, такі як шведи, фіни, норвежці, почали їхати на південь і різко засмагати. У них стрімко зросла кількість меланом. Це одне із найагресивніших захворювань, яке дуже швидко метастазує по крові в будь-які органи, що призводить до смерті. З сонцем треба бути обережним і знати міру.
Щодо соляріїв, то насправді це недобре явище. Історично так склалося, що наші бабусі і дідусі на Галичині не засмагали взимку, не потрапляли під ультрафіолетове випромінення. Навіть влітку вони були вдягнені. Згадайте хоча б як виглядали купальники на початку ХХ ст. Відповідно у них не було цих захворювань.
Яку мету у своїй професії Ви ставите?
— Мета проста – рятувати людей! Це моя професія і моє життя. Щоб добре робити свою роботу і в хірургії, і в медицині загалом, ти мусиш постійно досягати чогось нового. Постійно треба вчитися, читати, переймати досвід колег. Медицина і онкологія змінюється дуже швидко. Ще три роки тому ми не знали про імунотерапію, а зараз переконуємося, як ефективно це працює. Ми бачимо хворих в четвертій стадії, які по суті, виліковуються. Три роки тому про це навіть не говорили.
Імунотерапія перевертає ментальну думку про онкологію. Колись вважалося, що онкологія на четвертій стадії – це кінець, а зараз її можна перевести у хронічне захворювання. Такі хворі живуть вже понад п’ять років. На жаль, це лікування дороговартісне, але щороку воно здешевлюється. Я не впевнений чи онкохворих ставатиме менше, але я переконаний, що показник смертності точно піде на спад. Онкологія зараз – це вже зовсім не те, що було десять років тому. Шанс є завжди! На будь-якій стадії не можна опускати руки! Боротися потрібно!
Розмовляла Анна Джунківська.
Джерело: Гал-інфо.
